Композитор Олег Безбородько про цікавість світу до української культури
Олег Безбородько У Львівському органному залі під час свого фортепіанного концерту
У неділю, 25 серпня, після Дня Незалежності України у Львівському органному залі відбудеться світова премʼєра Симфонії Незламності українського композитора Олега Безбородька.
Журналістка ZAXID.NET поговорила з ним про симфонію, яку композитор написав на замовлення Львівського органного залу, про незламність як явище, про вичавлювання із себе ворожої культури, про тих, завдяки кому українська музика стала цікава світові в останні роки, та про велику мрію українців, яку Безбородько закодував у музиці.
Розкажіть, будь ласка, про Симфонію Незламності. Що ви вклали в цю музику?
Коли Тарас Демко та Іван Остапович (директори Львівського органного залу – ред.) запропонували мені написати цей твір, то назва була одразу визначена – Симфонія Незламності, Symphony Unbroken англійською. Я одразу зрозумів ідею, у мене не було питань. Також на мене дуже емоційно вплинула зустріч того ж дня із моєю студенткою, в якої чоловік загинув на війні.
Цікаво, що пізніше Тарас сказав, що вони повʼязують це поняття також з інклюзією. Тобто, незламність як риса людини. Це музика про спротив, незламність перед агресією, перед війною. І приклади такої незламності ми бачимо кожен день.
Це ваша друга симфонія. Зі скількох частин вона складається?
Ця ідея незламності привела до певної структури. Досить багато часу я витратив, щоб зрозуміти, якою я хочу бачити цю музику в структурному плані. Тому що сам жанр симфонії накладає певні зобов’язання. Цей твір складається з чотирьох частин. Програмність всього твору спонукала мене дати кожній частині символічну назву. Перша частина – «Мрія», друга – «Пошесть», третя – «Попіл», четверта – «Воля».
Олег Безбородько під час візиту в Органний зал в липні 2024 року (фото Людмили Бурди)
Такі дуже короткі, дуже місткі назви. Кожне слово викликає багато асоціацій. Назва першої частини, можливо, пов’язана з літаком «Мрія», зруйнованим у перші дні повномасштабного вторгнення?
Так, і це також. У цій музиці насправді дуже багато символів, які хтось може почути, хтось може придумати собі.
Коли я побачив літак Ан-225 «Мрія» уперше, я був юнаком. Це був кінець Радянського Союзу, і вже Україна здобувала незалежність. У нас була тоді військова підготовка в музичному училищі. Пам’ятаю, що був десь на полігоні, і тоді бачив цей літак, такий величезний і прекрасний.
Коли я думав, з чим у мене асоціюється незалежність, то в памʼяті виринув образ цього літака. Це наша мрія, надзвичайно красива, надзвичайно потужна мрія. І те, що цей літак був зруйнований на самому початку повномасштабного вторгнення – це теж певний символізм, як і те, що планується його відбудова.
Але це не єдиний символ цієї частини. «Мрія» – це також назва моєї улюбленої фортепіанної п’єси Миколи Лисенка на тему народної пісні «На солодкім меду». Я роблю алюзію на цю музику. І, до речі, я її грав у тому ж 1991 році. Це мої особисті символи, які важливі для мене. Перша частина починається саме з «Мрії» Лисенка, але в такій оркестровці, що наближає цю музику до Сильвестрова. А це інший символ для мене, дуже дорогий.
Було б цікаво, щоб ви розповіли про такі коди, які ви вбудували в кожну частину. Бо це допомагає слухачеві також провести свої паралелі. Друга частина «Пошесть», я так розумію, – якраз період повномасштабного вторгнення. І тут зрозуміло, хто є пошесть – це російські війська. Розкажіть про характер цієї музики? Як ви зобразили ворога?
Коли я працював з партитурою, щоб дати назву темпу в цій частині, я написав там «Люто і мерзотно». Треба грати саме так.
Взагалі мені навіть писати цю музику було досить неприємно. Я хотів би, щоб, коли грали та слухали цю частину, також були схожі відчуття. Розумію, що це не гарно з точки зору композитора до слухача. Але я зрозумів: щоб показати незламність, потрібно показати, що ламає. І це було дуже важко. Це, мабуть, найважче – показати зло.
Так, це надзвичайно емоційно важко. Але мені здається, що сучасна музика виросла з того, щоб лише надавати щось приємне слухачеві. Вона спонукає думати. Музика має викликати різні емоції, різні рефлексії та інтелектуальні імпульси.
Звісно, але, з іншого боку, я дуже боюся за цю частину. Я навіть розмовляв з декількома людьми в процесі написання, зокрема, з пані Іриною Туковою, знаною музикознавицею. Пам’ятаю, ми були на одному концерті, де виконувалися твори, в яких відтворювалися звуки сигналу повітряної тривоги. І це, з одного боку, вражало, з іншого – викликало певне заперечення. Навіщо це зараз? І я це розумію. Але, чесно скажу, коли я думав над концепцією цієї симфонії, я зрозумів, що не зможу оминути цього. Інша справа, як це робити – це треба почути. Я сам не знаю, яке ця музика буде справляти враження.
Там також є алюзії. Я використовую російські народні пісні, зокрема «Ах вы, сени, мои сени». І коли я шукав цю пісню в інтернеті, натрапив на фрагмент відомого радянського фільму «Війна і мир» за Толстим, 1960-х років, режисер Бондарчук. І там є фрагмент, коли російські солдати йдуть по Австрії, і звучить ця мелодія як маршова пісня.
Я зрозумів, що мій вибір цієї пісні, щоби показати російське агресивне мілітарне – а ця агресія прикривається «звільненням», – досить влучний.
Власне, ці всі алюзії дуже чітко зчитаються нашим і більш старшими поколіннями. Але я маю надію, що для майбутніх поколінь українців це не буде так очевидно. І це, з одного боку, вселяє надію, що ми відходимо від російського наративу. З іншого боку, дуже важливо зараз зафіксувати, в якому стані перебуває наше суспільство, цей відхід від імперської культури, яка століттями знищувала нашу національну культуру. І зафіксувати не лише в музиці, але й такою розмовою, де ми пояснюємо, що це за коди, звідки вони взялися і чому саме через них ви зображуєте ворога.
Цілком погоджуюся. Ви розумієте, ці пісні певною мірою є частиною мене. Те, що я їх використовую, це певне вичавлювання з себе. Ця культура усвідомлюється ворожою, ми відмовляємося від цієї культури. Про це не дуже говорять, але ця дуже болюча тема – вичавлювання з себе цих наративів. Але це ніщо порівняно з тим горем і болем, який наповнює зараз наше буття і який несе та культура.
У третій частині під назвою «Попіл» ви намагалися передати оце відчуття, яке виникає після спустошення пошестю нашої землі.
Так, саме спустошення. І темпова позначка буде саме така – «спустошено». Це невелика частина, вона найменша за тривалістю, але дуже важлива.
Потрібно слухати, як я музично вирішую її. Там теж має бути алюзія до іншого фортепіанного твору (я все ж таки піаніст, тому дуже багато фортепіанної музики). І це після «Мрії» Лисенка мій улюблений фортепіанний твір. Це твір Бориса Лятошинського, Друга прелюдія з циклу «П’ять прелюдій», опус 44, який він написав під час Другої світової війни. Наприкінці третьої частини своєї Симфонії я цитую тему цієї Прелюдії. Вона дуже схожа на народну українську пісню. І певним чином вся частина, і потім навіть четверта частина пронизується цим матеріалом.
Афіша концерту «Симфонія Незламності»
Четверта частина «Воля», я так розумію, є центром цієї симфонії.
Так, і вона є найдовшою.
Це слово – «Воля» – якраз дуже чітко пояснює, звідки виростає незламність. Ми говоримо про інклюзію, про присвячення цієї музики людям, які зазнали уражень, інвалідності внаслідок бойових дій. Їх також тримає сила волі. Через які музичні засоби ви передаєте цю волю?
У четвертій частині є головна тема, мелодія. Вона є певною антитезою другій частині. Якщо третя частина «Спустошення» – це певне інтермеццо, то є активна друга частина, яка про зло, і є четверта частина, яка про волю, про силу боротися за добро. З точки зору музичного матеріалу ці частини мають бути активними, але вони мають бути протилежними.
Друга частина має дуже короткі фрази, короткі музичні побудови, які певною мірою передають тупість нашого ворога. Тому що насправді розвʼязання цієї війни – це дуже тупо. І тому я використовую здебільшого дуже короткі повторювані музичні фрази.
Четверта частина «Воля» – це також про простір, це простір свободи. І тому там мелодія більш розлога, широкого дихання, там використовується неквадратний розмір.
Звісно, там також є алюзії, цитуються теми з першої частини, там є алюзії на мої інші твори. Зокрема на твір, написаний 2022-го року одразу після ракетного удару по Вінниці. Там загинули діти: загинула дівчинка, дуже постраждав хлопчик, син колеги з консерваторії (14 липня 2022 року російська армія удень ударила ракетами «Калібр» по центру Вінниці. В результаті атаки загинули 27 людей, серед них троє дітей, зокрема 4-річна Ліза Дмітрієва. 7-річний Роман Олексів отримав опіки 45% поверхні тіла, його мати загинула, – ред.).
Я тоді швидко написав дуже трагічний твір «Коммос 2022» для струнних, гобоя та великого барабана пам’яті жертв російської навали. Його вперше виконав у Львівському органному залі Луганський симфонічний оркестр під дириґуванням Івана Остаповича. Того літа я написав два твори: один був створений у стані повного емоційного занепаду, а інший – у стані ейфорії.
Тож у четвертій частині Симфонії я роблю алюзію на «Коммос». Ця тема проходить на тлі матеріалу з другої частини. Цей ворожий матеріал залишається, він перетворюється на повсть, сильний вітер, крізь який потрібно йти далі. Звісно, головна тема широкого дихання його перемагає. І майже скрізь там присутня тема-символ, яка також читається, – «Ой, у лузі червона калина». І на кінець вона звучить дуже потужно.
Очевидно, що в симфонії присутня сюжетність, навіть назви частин про це говорять. Які сюжети ви вклали в музику?
Для мене сюжет складається з цих символів. Є мрія. Треба було показати волю і треба було показати зло. Але перед тим треба показати, що намагаються зруйнувати. Звісно, країну. Але символом тут все ж таки є мрія. І як-от цей літак «Мрія» – це потужна мрія про Україну, якою вона має бути. У нас є держава. Держава – це люди. І в нас чудові люди. Але все ж я особисто завжди мріяв про велику країну. Я досить багато часу жив на Заході, а потім кожного разу повертався додому, до Києва. І, мабуть, я повертався до мрії. Ми будуємо те, в чому ми живемо. Для мене символ цього будівництва Незалежної України є ця мрія.
Ця потужна мрія була мрією для дуже багатьох поколінь, взагалі для всієї історії України. І зараз вона почала реалізовуватися. Досить повільно, з проблемами, звісно, але вона почала реалізовуватися.
І цю мрію на злеті намагаються зруйнувати. Тому що її здійснення для них становить загрозу. Інакше не було б цієї війни. От у цьому і сюжет.
Знову ж таки, я пояснюю символи. Це важко. Далі – це вже емоційні стани: навала, пошесть, попіл, спустошення, воля.
Наскільки складно було працювати над цим твором?
Знаєте, працювати – воно взагалі непросто .
Ви вже писали кілька творів на замовлення, і для Львівського органного залу, зокрема, написали органний концерт у 2020 році. Чи складно вам писати на замовлення? В яких випадках так, в яких випадках ні?
Мабуть, не складно. З того досвіду, який я маю, то, навпаки, це стимулює. Коли ти знаєш, що цей твір буде виконано, знаєш, хто його буде виконувати, знаєш дату, просто потрібно працювати. І швидко працювати, приймати рішення. Коли цього немає, тобто якщо просто з’являється ідея, то від задуму до реалізації може пройти багато часу, навіть кілька років. Але коли є чіткий стимул, то, звісно, працюєш дуже швидко.
Ви знали на момент початку написання, що цей твір буде виконувати Луганський філармонійний оркестр. І цей колектив якнайкраще зображає незламність українців. Вони у 2015 році були змушені евакуюватися з рідного Луганська до Сєвєродонецька, в 2022-му зі Сєвєродонецька до Львова. Як вам співпраця з цими музикантами?
Луганський філармонійний оркестр (фото Львівського органного залу)
Так, я знаю історію цього оркестру, і це дійсно приклад незламності. І вони на дуже гарному рівні виконували те, що я чув. Вони виконували мій «Коммос 2022», чудову симфонію Золтана Алмаші «Переможна», яка мене дуже вразила, і вона була написана на замовлення Львівського органного залу з присвятою оркестру Луганської філармонії. Я не чув наживо, на жаль, лише в записі. Але мене дуже вразило виконання.
У класичній тріаді «композитор-виконавець-слухач» також хочу поговорити про слухача. Ви багато концертуєте як виконавець, ви бачите слухача наживо. Зараз на тлі жахливих подій ми спостерігаємо нечуваний підйом української культури і музики зокрема. Як, на вашу думку, змінився український слухач за останні роки, можливо, навіть з 2022 року?
Дуже легко казати про себе, дуже важко робити такі узагальнення. Я входжу на концерти, я бачу повний зал. Тут я можу говорити зі свого досвіду як художнього керівника фестивалю сучасної музики «Київські музичні прем’єри». Я вже другий рік проводжу з командою цей фестиваль. До речі, цього року його девіз був «Україна – простір свободи». Композитори спеціально писали твори для фестивалю, ми намагалися робити здебільшого прем’єри. Були повні зали, слухачі дуже захоплено сприймали нову музику. Людям це потрібно, і, мабуть, зараз потрібно, як ніколи.
Зараз, звісно, ми переживаємо дуже велику кризу, але криза – це завжди можливість робити подальший поступ для розвитку. І, з одного боку, все, що відбувається, – жахливо, з іншого боку, зараз українська музика переживає розквіт.
Чи помічаєте ви інтерес у світі до української музики зараз? На вашу думку, чи сучасна українська академічна музика є цікавою світові?
Наскільки я знаю, то вона виконується і є цікавою. І принаймні такою цікавою для світу вона ніколи ще не була, як і вся українська культура. Здається, Забужко сказала, що всі діячі культури зобов’язані цим нашим військовим, тим, хто захищає і боронить Україну. Несподівано знайшлась на мапі світу така країна, яка може чинити опір такій агресії. Я думаю, для світу це було диво, і його зробили насамперед військові. І тут, як митець, я постійно відчуваю свій борг, свій обов’язок перед ними. І про це також ця Симфонія.
Що стосується того, чи цікаві ми світу. Ми будемо цікаві світу, якщо ми будемо цікавими самі собі. Досить довго це не відчувалося. А зараз, якщо ми змінимо це ставлення всередині країни, то ми будемо цікавими й світові. Ми маємо бути самодостатніми. Але так, Україна зараз набагато більш інтегрована в сучасну музику. Наші композитори виконуються за кордоном: це і твори Золтана Алмаші, Максима Коломійця, Вікторії Польової, Олександра Щетинського, звісно, Валентина Сильвестрова та інших.
Читаючи дослідження про ваш композиторський стиль, зіткнулася з таким твердженням, що ваша музика відповідає ритму життя сучасної людини. Вміння передати дух епохи через музику дуже цінне – це те, що створює артефакти, нематеріальну духовну спадщину, що лишається майбутнім поколінням. Чи ставите ви собі таку мету, коли пишете музику, чи це відбувається якось само собою?
Не можу сказати, що ставлю собі таку мету, саме коли пишу музику. Звісно, я думаю про це. Крім того, я викладач, тож мені також потрібно думати такими категоріями. Це і частина моїх роздумів про музику як музиканта. Зараз музика в Україні вся так чи інакше відгукується сучасності.
Якщо проаналізувати мої найбільші твори, написані за останні роки, то вони всі так чи інакше пов’язані з сучасністю, з цим Zeitgeist (німецькою «дух часу»). Звісно, як писати симфонію на таку тему і не відтворювати дух часу? Ба більше, композитори не лише відтворюють дух часу – вони певною мірою його також і творять. Наприклад, музика Сильвестрова. І хоча він дуже позачасовий, але він дуже сучасний.
Довідка: Олег Безбородько – сучасний український композитор, піаніст, педагог. Початкову музичну освіту здобув в школі-студії при Київській державній консерваторії (нині Національна музична академія України), в 1987-1991 роках навчався як піаніст в класі фортепіано Ліни Тельникової в Київському Державному музичному училищі імені Рейнгольда Глієра. Вищу освіту отримав у Національній музичній академії України, яку закінчив у 1998 як піаніст (клас фортепіано Ії Павлової), а в 2006 як композитор (клас композиції Геннадія Ляшенка). Як композитор Олег Безбородько працює в жанрах симфонічної, камерної, хорової та «легкої» музики. Автор різножанрових та різноманітних за складом творів, зокрема для великого складу: «Симфонія бажань», «Казка королів» для струнного оркестру, Concerto grosso ma non molto для скрипки, фаготу та струнного оркестру, Концерт для скрипки з духовим оркестром, Концерт для флейти та камерного оркестру пам‘яті батька, Концерт для скрипки з оркестром та ін.
Його творчість відзначає експресивний та експериментальний характер, а його принципи відповідають естетиці постмодернізму. Брав участь в мистецьких проєктах на перетині різних видів мистецтва.
