Ілюстративне фото. Фото: Уніан (ілюстративне)
Журналісти Texty.org.ua дослідити конкретне місце, де катують українських полонених — Вяземське СІЗО № 2. Воно виглядає як звичайна установа російської пенітенціарної системи, але насправді це місце стало табором смерті. За свідченнями, тут знущаються над українцями, фізично та морально ламають.
Матеріал "Концтабір смерті "Вяземське СІЗО-2". Три історії українських полонених" опублікований на сайті видання.
Історія Олександра Грицюка
Олександр Грицюк, військовий з Волині, потрапив у полон у квітні 2022 року. У січні 2024 року його рідним повідомили про повернення тіла. Його дружина Оксана Грицюк розповіла про знущання у полоні. За її словами, Олександра били за те, що він був з Західної України та не хотів розмовляти російською.
"На нього казали "ти бандерівець, вас треба вбивати й різати всіх". Його дуже жорстоко били. Так, що він непритомнів. Між побиттями змушували годинами стояти непорушно. Іноді з піднятими руками. Їх майже не годували. Одного разу було якесь свято, а у дворі СІЗО бігали собаки, то наглядачі набрали їм собачих недоїдків, накидали туди собачої шерсті й дали це як їжу", — розповіла Оксана Грицюк.
Олександр сильно схуд, його тіло було покрито слідами катувань, а українська судмедекспертиза списала його смерть на "туберкульоз".
"Дуже прикро, що українські чиновники фактично підтверджують російську брехню про те, що черговий український полонений просто помер від "туберкульозу". При цьому офіційна українська судмедекспертиза ігнорує той факт, що росіяни зробили все можливе для знищення людей і той самий туберкульоз — це наслідок катувань і знущань, від яких щодня потерпають українські бранці", — йдеться у матеріалі Texty.org.ua.
Історія Віталія Клоченка
Віталій Клоченко з Миколаївщини потрапив у полон у квітні 2022 року. Він теж зазнав страшних тортур і помер від наслідків жорстокого поводження. Його дружина Оксана Клоченко розповіла про жахливі умови, в яких утримували Віталія, і про те, як його знущалися та били.
"У березні 2022-го я дізналася, що вони в Маріуполі. Чоловік не казав, де вони там перебували, просто сказав, що в Маріуполі. Ми вже потім дізналися, що вони перебували на заводі імені Ілліча, звідки й потрапили в полон. Це сталося 12 квітня", – розповідає його дружина Оксана.
17 квітня жінку сповістили про страшну новину та запросили на впізнання тіла за фотографію.
"Фотографії реально були страшні. З одного боку, тіло було вже напіврозкладене. З другого — навіть у такому стані було видно, що над ним знущалися, били. І ще — страшна худорба. До того як він потрапив у полон, він був 185 см зросту, нормальної статури. А зараз це був просто жах, наскільки він був худим", – зазначає вона.
Тіла полонених не зберігалися належним чином, а їхнім родичам повідомляли про смерть із великим запізненням. Через невизначеність місця смерті виникають труднощі з оформленням свідоцтв про смерть.
Пропозиції громадянства від Червоного Хреста
Як стало відомо виданню, представник Червоного Хреста запитував у полонених у Вяземському СІЗО №2, чи хочуть вони отримати російське громадянство. Коли він дізнався, що полоненим не дали змоги зв'язатися з родинами, наказав адміністрації забезпечити це протягом дня. Після його відходу охоронці жорстоко побили всіх ув’язнених.
Texty.org.ua звернулися до Міжнародного комітету Червоного Хреста за підтвердженням цих фактів. У відповіді організація зазначила, що ніколи не пропонує полоненим змінювати громадянство, і що такі дії не є завданням жодного співробітника Червоного Хреста.
За даними Медійної ініціативи за права людини, українські полонені утримуються в 42 слідчих ізоляторах та виправних колоніях Росії. Скрізь вони зазнають подібного поводження: побиття, голод, психологічний тиск.
Усі факти, викладені Texty.org.ua, свідчать про систематичні знущання над українськими полоненими, що є частиною державної політики Росії. Мета цієї політики — фізичне знищення та моральний злам українців.
