Тетяна Тимофєєва та Оксана Тунік із Рейментарівки
Її син загинув на війні. У пам’ять про В’ячеслава матір вирішила допомогти чужому синові, який продовжує боротьбу з ворогом. І з допомогою волонтерки знайшла захисника з сусіднього села Жукля.
Тетяні Тимофєєвій 58 років, пенсіонерка. Народилася в Курській області, звідки був родом тато. Коли її батьки розлучилися, мама забрала доньку на свою батьківщину, в Чорнотичі. Пізніше, одружившись, жила в Олійниках.
Але після розлучення вона переїхала в Рейментарівку, де мешкає вже понад 20 років. До пенсії працювала в Рейментарівському лісництві. У цьому селі проживає її донька, двоє онуків. І син Слава з мамою жив там.
— У Сосницькому училищі Слава вивчився на тракториста-машиніста, працював у лісі, мені в усьому допомагав, — розповідає жінка. — У липні минулого року його мобілізували до війська, а в жовтні — загинув на Харківщині. Йому було 26 років…
В’ячеслава Тимофєєва поховали в Рейментарівці. Відтоді минуло більше як рік. А війна й досі триває. І вже інші діти стають на захист України. Тетяна Тимофєєва вирішила допомогти хоча б одному з воїнів.
У Рейментарівці всі охочі допомагати війську скидають гроші в скляну банку, котра стоїть у місцевому магазині, та гуртуються в сільському клубі. Сорокаоднорічна Оксана Тунік, завідувачка Рейментарівського сільського клубу, пригадує, що Тетяна Володимирівна прийшла до неї зі своєю ідеєю переказати гроші, які б стали в пригоді котромусь із військових-земляків.
— Сказала, що хоче задонатити 20 тисяч гривень, — розповідає Оксана Тунік. — Вирішили спільно звернутися до волонтерки Катерини Ткаченко, щоб вона підказала, кому зараз ці гроші будуть необхідними. Виявилося, що наразі триває збір на ремонт авто для наших захисників, але там необхідна дуже велика сума.
А ще наш земляк Роман із Жуклі потребує рушниці-напівавтомата для збиття дронів. Тетяна Тимофєєва одразу вирішила свій матеріальний внесок передати Роману для придбання антидронової рушниці.
Мама загиблого найняла автівку до Корюківки, щоб з’їздити з Оксаною в банк і переказати гроші волонтерці Катерині Ткаченко, яка передасть їх Романові. Жінка хотіла зробити це в пам’ять про свого сина.
А Оксана Тунік запевняє, що сільські жінки цьогоріч уже розпочали в’язати теплі шкарпетки для воїнів. Торік це теж було їхнім основним заняттям. І нині збирають підхожі светри, розплітають на нитки, які згодом стають шкарпетками. Готові вироби передають до однієї з волонтерських груп у Холми. Долучаються сільчани й коли треба зібрати посилки для військових. Маленьких допомог не буває.
