Олександр Лях
У 31-річного вчителя історії Корюківського ліцею № 1 Олександра Ляха цьогорічний 11-А клас — другий, де він був класним керівником, але перший, який випустив зі школи. Які вони, його учні, та що для нього означає класне керівництво? Що радить своїм випускникам на порозі дорослого життя їхній наставник? Про це, а також про історію, волонтерство та спорт у житті вчителя — спілкуємося з класним «батьком» цьогорічних одинадцятикласників.
Спорт або історія
У 2010 році, коли Олександр Лях закінчував першу школу в Корюківці, такий вибір стояв перед ним. Різноманітні гуртки його не приваблювали, на відміну від баскетболу, футболу, легкої атлетики. З іншого боку — історія, не захоплюватися якою не міг син своєї мами, вчительки історії Валентини Федорівни Лях.
З 5 по 9 клас вона викладала у його класі. «Спуску мені не давала», — пригадує, посміхаючись. Надалі він багато чого візьме від мами, зокрема, бути неупередженим, відповідальним до себе й до дітей, прагнути удосконалення в обраній справі. А тоді, навесні 2010 року, його життєвому вибору на користь історії посприяла травма руки, яка унеможливила здачу спортивних нормативів.
— Вступив до Чернігівського педагогічного навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О. М. Лазаревського (Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка), — розповідає Олександр Лях. — Моя альма-матер, просто неймовірні викладачі, які заклали мені хорошу базу як історика. Шкода, що багатьох із них вже немає серед живих.
Після навчання знайти вакансію у школах Чернігова молодому історику не вдалося, тож він став до роботи у своїй першій школі, де й сам навчався, й проходив практику.
Учитель історії Олександр Лях
Цього року виповнюється 9 років, відколи історію учням найбільшого навчального закладу міста викладає талановитий педагог Олександр Лях, лауреат обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» (2019-2020 н.р.)
Його випускники
У цей клас його спочатку ставили на заміну, а потім запропонували взяти класне керівництво. Погодився, бо до цього два роки вже працював класним керівником, мав певний досвід.
— Вони були тоді в шостому, — розповідає вчитель. — Непростий вік, перехідний, хтось тихий і непомітний, інший навпаки — дуже активний. Різні вони були, але з кожним роком ми здружувалися, і сьогодні я можу сказати, що наша спільна історія з 6 по 11 клас — це успішна історія. Їх 24: 12 хлопців і 12 дівчат. Ми пройшли разом, як кажуть, і вогонь, і воду, але сьогодні вони відчувають одне одного, готові вступитися одне за одного, підтримати. Активні, більше схильні до гуманітарних наук (і це теж нас об’єднує!), організовані, щирі, відкриті (довіряли й розповідали те, з чим навіть до батьків не наважувалися підійти).
Цьогорічні випускники 11-А класу Корюківського ліцею №1 зі своїм класним керівником Олександром Володимировичем
Як класний керівник старався їх розуміти й бути на одній хвилі. Тому з дітьми могли й посміятися, й Тік Ток зняти. Любили спільні чаювання, тематичні фотосесії, різні ігри — розважальні, інтелектуальні, бо все це здружувало й дозволяло об’єднати учнів. Для кожної епохи — свої моделі навчання та виховання. Нинішні діти дуже швидко розвиваються, як і весь світ, тож учителю важливо розвиватися разом із ними.
— Вважаю, що між моїм класом і мною немає недомовленостей. Вони моє відображення, а я — їхнє,— переконаний Олександр Володимирович.
Їхній вчитель зізнається, що ніколи не вимагав від них у навчанні понад міру, розуміючи, що кожна дитина працює, залежно від своїх можливостей.
Попри те, що клас «не хапав зірок із неба», у них немає медалістів, Олександр Лях завжди наголошував, що оцінки важливі, але не найважливіші в житті. І навчанню в школі треба приділяти достатньо уваги, проте не весь свій час, адже дитинство більше не повернеться
Кожного дня, непомітно і поступово, класний керівник готував їх до дорослого життя, зокрема, навчав вміти йти на компроміс, поступатися, а інколи й переступати через себе. Бо досягати свого, звісно, треба, але, не порозумівшись із іншими, чи принесе це задоволення? «Уроки та навчання в школі завершаться, а людьми ми залишаємося й надалі», — постійно казав класний керівник своїм учням.
— Чи радився мій клас зі мною щодо вибору професії? Звісно, — каже Олександр Володимирович. — Під час профорієнтаційної роботи, годин спілкування, індивідуальних розмов. Що я радив? Що в справі вибору професії треба мати план А, Б, В і навіть більше. На випадок, якщо, наприклад, НМТ складуть не так, як планували, і результати не дозволять вступити на певну спеціальність. Треба завжди мати запасний план дій. Вони розуміють, що не всі вступлять в університет (і чесно кажучи, не кожному це потрібно в житті), тож до їхніх послуг нині багато варіантів отримати спеціальність у різних сферах — від швидких курсів до професійно-технічних закладів, щоб бути досить успішними. Дехто з моїх учнів, навіть бувши школярами, здобули певні навички, якими заробляли свої перші гроші. Наприклад, у сфері краси, ремонту комп’ютерної техніки тощо.
За словами Олександра Ляха, жоден із учнів його випускного класу не виявив бажання стати вчителем. Діти бачать і розуміють, наскільки це складна й відповідальна праця.
«Незнання історії не звільняє від відповідальності»
Кожен учитель безсумнівно пишається перемогами учнів зі свого предмета. Олександр Лях теж радіє за своїх учениць Лілію Савченко (диплом II ступеня, 2018 р.) та Лілію Батюк (диплом III ступеня, 2022 р.), які стали переможницями II етапу конкурсу-захисту науково-дослідних робіт учнів-членів МАН України, переможницями Міжнародного конкурсу з українознавства. Анна Хобел цьогоріч виборола диплом III ступеня у III етапі Всеукраїнської олімпіади з історії.
Утім, педагогічна діяльність Олександра Ляха не обмежується школою. Другий рік він із власної ініціативи щонеділі проводив безкоштовні заняття з історії в молодіжному центрі «КУБ». На такі зустрічі завжди приходили багато учасників, серед яких не лише його учні, а й з інших міських шкіл і навіть із Наумівки та Сновська. І не тільки школярі, а й дорослі.
— Коли почалася повномасштабна війна, яка наше життя розділила на до і після 24 лютого, кожна людина визначилася з тим, яким чином працюватиме на сьогодення й майбутнє, — пригадує Олександр Лях. — На той час, зокрема, й через стресову ситуацію я бачив проблему в підготовці до складання історії як обов’язкового предмета учнями-одинадцятикласниками. Тож і запропонував свою допомогу у вигляді таких занять у «КУБі».
Однак прийшли не лише учні 10-11 класів, які хотіли надолужити й покращити свої знання, а й менші, яким просто цікаво, й навіть дорослі, бо з початком великої війни багато хто зрозумів, що не знає історії. А незнання історії не звільняє від відповідальності — зазначає вчитель. Нині українці переживають період переосмислення, самоідентифікації, розвінчання російських наративів про братні народи, якими наш ворог досі користується і грає на цьому. Тому й попит на історію в Україні зростає.
Заняття з історії Олександра Ляха завжди проходять при повній залі, вони цікаві й потрібні, адже вчитель застосовує різні формати подачі й закріплення матеріалу. Хоча сам педагог зізнається: не думав, що вони стануть актуальними.
Чи проводитиме такі зустрічі й наступного навчального року, ще не знає, оскільки йому вже дали клас, а це — нові виклики, бо нові діти, учні НУШ, з якими педагог іще не працював.
«Якби не наші військові, ви б уже вчили російську мову»
У 2024 році Олександр Лях доєднався до місцевої волонтерської групи «Корюківка. Допомога ЗСУ», якій до цього допомагав збирати кошти, влаштовуючи розіграші на заняття з історії тощо. Його основна робота серед волонтерів — комунікація з громадськістю, зокрема, молоддю, військовими щодо їх потреб.
Цей волонтерський осередок у першу чергу підставляє плече воїнам Корюківської громади та району, силам оборони
— Це дуже важливо — підтримувати українських військових, — зазначає Олександр Володимирович. — Я навіть своїм учням завжди кажу, що якби не наші військові, я б їм історію вже не викладав, а вони б — учили російську. Вважаю, потрібно активніше формувати донатну культуру та підтримувати армію будь-якими силами й можливостями, бо якщо на третьому році повномасштабної війни у людини не напрацювалася звичка допомагати війську, про що говорити далі.
Ділитися своєю кров`ю з тими, хто нас захищає, вважає своїм обов`язком учитель і волонтер Олександр ЛяхФото: З відкритих джерел
Олександр Лях також є донором крові — долучився до когорти людей, котрі рятують життя цивільних і військових
Мрії на після війни
Літо для вчителя — маленьке життя, можливість ненадовго змінити фокус уваги на щось інше, окрім школи. Для Олександра Ляха літо — це мініподорожі, риболовля, ліс, гриби, спілкування з друзями. І книги. Не лише історичні, а й детективи, трилери, фентезі. До того ж не електронні.
— У цьому плані я консерватор, люблю читати виключно паперові книги, — посміхається Олександр Володимирович. — Тому так, я — людина, яка постійно замовляє друковані книги.
Дев’ятнадцять років Олександр Лях грав у футбол. І лише два останні роки з гравця став глядачем через травму. Релаксує, переглядаючи футбольні ігри. Відвідує спортзал, чим мотивує своїх учнів займатися фізкультурою й спортом.
Футбольні сторінки життя вчителя
Олександр Лях, як і кожна людина, має мрії. Різні. Зокрема, він переконаний, що марно мріяти про перемогу України у війні, якщо задля цього не працювати всім разом, кожен на своєму місці, наближаючи спільну мету. Тому це не мрія, а систематична робота.
А мріє молодий учитель про успішну, незалежну, розвинену Україну і вільних людей, які тут живуть. Буде свобода — матимемо все
Післявоєнні мрії Олександра Володимировича (є вже й такі!) стосуються розвитку нашої громади, який він бачить у тому, щоб збільшувалася кількість робочих місць, гідною була заробітна плата та рівень життя, які дадуть змогу молоді залишатися в Корюківці. У цьому ж плані він хотів би, щоб наше місто мало заклад професійно-технічної освіти (круто — якби виш!), аби випускники шкіл не їхали за спеціальністю зі свого міста.
А сам мріє попрацювати у приватній школі (де зазвичай невеличкі класи та більше можливостей для вчителя займатися з кожною дитиною персонально), отримати досвід за кордоном, щоб порівняти методики навчання українські з європейськими чи американськими.
