Росіяни крадуть не лише чужі території, а й культурну та нематеріальну спадщину. Століттями вони намагаються привласнити собі український борщ, навколо якого ведуться справжні баталії навіть досі. Вони зазіхнули не лише на цю страву, а й впевнено намагаються перетворити на своє все найкраще із теми кулінарії. Тому на противагу цьому ми маємо невпинно заявляти про нашу ідентичність.
Сусіди.City розповідали, як мешканка Березни Марія Шевченко відродила трохи забутий рецепт березинських пряників «баришня» та «кавалер» і вдало захистила ці смаколики на засіданні експертної ради з питань елементів нематеріальної культурної спадщини при Департаменті культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації. На цьому березинці не зупинилися, бо не так давно інша жителька селища Надія Янчук цій же раді презентувала інший кулінарний витвір, який, за її словами, з’явився саме в Березні.
До посту і не лише
Відома ентузіастка, краєзнавиця та волонтерка з Березни, голова ГО «Твоя історія, традиції твої – Березна» Марія Шевченко називає директорку центру культури та дозвілля Березнянської селищної ради Надію Янчук та її родину носіями секрету смаколика, який притаманний саме їхньому містечку. Називається він балабони.
– Саме балабони, заправлені цибулею, підсмаженою з білими грибами, я запам’ятала з дитинства, – розповідає Марія Трохимівна. – Моя покійна мати була віруючою людиною, дотримувалась постів, вміла добре збирати гриби, бо вони були одним з компонентів пісних страв. З дитинства пам’ятаю, що ми збирали лише білі гриби, маслюки та печериці. Найкраще мені смакували саме оці балабони. В розмові з пані Надією ми якось усе це пригадали і дійшли думки, що такої страви не бачили ніде, окрім нашої Березни. Виявляється, що Надія вже давно практикувалася у приготуванні, тому і вирішили, що після моїх «кавалерів» та «баришень» балабони можуть стати ще однією візитівкою нашого краю, і подали заявку.
Секрет приготування зовсім не секретний
Надія Янчук ознайомила членів експертної ради зі способом приготування балабонів у її родині. Вона запевняє, що набір продуктів невеликий, а саме приготування нескладне.
– Для приготування цієї страви беруть 4–6 склянок картопляного крохмалю власного виробництва. У нас, в Березні, мірилом є «березинський стакан», – ділиться Надія Янчук. – Заварити крохмаль окропом. Дати тісту декілька хвилин «відпочити», а потім з нього, дозуючи тісто ложкою, викачати кульки. Варити сформовані кульки до готовності у підсоленій воді. Відкинути на друшляк і заправити засмажкою. Смакота готова!
За словами пані Надії, балабони – це не лише та страва, яку можна готувати у період посту. Вони смакують із засмажкою, де цибуля смажиться зі шкварками чи маслом.
Колоритний захист проєкту
На засіданні експертної ради 28 листопада, крім березнянців, свої страви представляли ще три громади Чернігівщини – Бобровицька, Комарівська та Ніжинська. Усі вони добре підготувалися до презентації. Представлення березинських балабонів вийшло доволі колоритним: з приказками, екскурсом у трагічну історію розкуркуленої родини Чепурних, з танкОм, виконаним експромтом Надією Янчук у парі з художнім керівником і головним диригентом академічного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди» Андрієм Лоєвцем, дегустацією.
На презентації березнянського смаколика
З огляду на те, що балабонів на тарілках не залишилося, можна вважати, що страва сподобалась як членам журі (їх було аж 13), так і іншим присутнім. Панувала атмосфера доброзичливості та об’єктивності. Надія Янчук змогла довести автентичність страви, тому рішення експертної ради було одноголосним: «Включити страву «березинські балабони» до Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Чернігівщини».
Страва, яка рятувала від смерті
Як виявилося, балабони були стравою, знаною не лише у Березні. Відомий краєзнавець Юрій Дахно, який не так давно відвідав з візитом колег-березнянців (вони і частували гостя своїми смаколиками), розповів, що у його рідному селі Москалі теж готували таку страву, але називали її «бабОніками».
А ще він поділився історією, як ця страва, крохмаль для якої добувався з мерзлої, напів гнилої картоплі, врятувала не одну родину його земляків від голодної смерті в роки голодомору
«…1933 рік. Шестирічна Олька вкупі з бабусею Мар’єю та односельцями снувала по картоплинищу колгоспного поля. Щойно зійшов сніг. Просякнута вологою земля прилипала до постолів, обтяжуючи ще більше ноги виснажених людей. Тут ніхто не розмовляв. Та й не було про що – спільні горе та біда чавили всіх, а спромога зводити голос лише забирала сили. Від холодної вологи набрякали пальці рук, якими виколупували із землі та згрібали докупи гнилі й перемерзлі картопляні сукраки… Після розчинення у воді на дні дерев’яних ночов утворювався крохмальний осад. З нього готували бабОнікі. Від їх уживання на зубах тріщав пісок – зібрані на землі рештки картоплі неможливо було ретельно відмити, щоб не втратити крохмальності. Ця страва була перехідною поміж зимовими «палУОвнікамі» та весняною зеленню – надіями на виживання…»
До Березни в гастрономічний тур
Нині перелік нематеріальної культурної спадщини Чернігівщини налічує два з половиною десятки елементів, з яких два – з козацького селища Березна. За мірками області це не мало!
– Очевидно, це є ще одним чинником туристичної привабливості нашого містечка, – каже Марія Шевченко. – Люблять туристи послухати історію, познайомитись з пам’ятками та традиціями… А їсти хочеться завжди! Гастротури посідають третє місце в туризмі.
– Пригадуючи, який смак та запах вони мають, хочу сказати, що справжня щирість не потребує підтвердження. Вона або є, або її нема, – переконана директорка Березнянського історико-краєзнавчого музею імені Григорія Верьовки Наталія Трепач. – Особисто мені тричі пощастило скуштувати цю страву ще до її загального визнання. І це той рідкісний випадок, коли усього було в міру і нема до чого придратися. Балабони досить м’якенькі і не прилипають до зубів, а крохмаль за консистенцією надає їм якоїсь подібності до маршмелоу, але солоного. Цю страву варто скуштувати! Тепер завдяки березинським пряникам та березинським балабонам ми маємо можливість запропонувати гостям селища ще й смачний гастрономічний тур.
Що ще можна додати до сказаного? Всі ми, українці, тим і цікаві, що ми різні. Водночас у нас є те, що об’єднує і робить саме українцями – окремою нацією, зі своїми гастрономічними смаками, уподобаннями та традиціями.
