Після повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну, понад 200 українських ЗМІ змушені були припинити свою роботу. Серед причин — брак коштів. Шукали їх усі, хто де міг, зокрема, вчилися писати гранти. Ми теж це робили. І сьогодні розкажемо, хто нам допоміг вистояти у найскладніші часи.
Не опускати руки
Коли ситуація з фінансуванням газети «Маяк» стала критичною, несподівано отримали хорошу новину: ми потрапили до Проєкту стипендій від Лабораторії журналістики суспільного інтересу, яка є частиною програми підтримки «Голоси України».
«Голоси України» (Voices of Ukraine) — це програма Європейського центру свободи преси та медіа з підтримки українських ЗМІ, куди входить і проєкт стипендій. Вона є частиною Ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Міністерством закордонних справ Німеччини та Федеральним комісаром з питань культури та медіа, й спрямована на підтримку журналістів, які перебувають у небезпеці.
Нам виділили на кілька місяців грошову стипендію, яку ми могли витрачати на друк газети, зарплату, оплату комунальних послуг. І що вразило, Програма взагалі не впливала на редакційну політику й тематику матеріалів, які ми публікували. Головною умовою було — просто випускати газету. Тобто, працювати далі, не закритися, як це змушені були зробити деякі наші колеги.
Після 24 лютого
З перших годин великої війни через Корюківку сунула ворожа бронетехніка. Все це журналісти фіксували на мобільні телефони й виставляли в соцмережах і на своєму сайті Сусіди. City. Відстежували рух колон, передавали інформацію, куди потрібно. Щодня писали новини про те, де ворог, як місцеві люди вийшли живим щитом і не пустили танки в місто.
Тоді ніхто навіть уявити не міг, що лише випадковість не призвела до тяжких наслідків за таку роботу. Але ніхто про це не думав. Переживали, як вивезти комп’ютери з редакції, бо у разі обстрілу чи «візиту» ворога не стане на чому працювати. Рятували підшивки газет — неоціненного скарбу кожної редакції.
І хоча в приміщенні працівникам перебувати ставало небезпечно, час від часу туди ходили. Щодня зранку й до вечора журналісти були серед людей, у чергах за хлібом, молоком, гуманітаркою. Спілкувалися з представниками влади, підприємцями, медиками тощо. Інформацію добували тільки їм відомими шляхами.
Газета тоді не виходила, бо Корюківку заблокували з усіх сторін підірваними мостами. А якими неймовірними зусиллями місцева влада та волонтери добували й привозили тоді людям ліки! Населення між собою ділилося хто чим міг. Усе це буквально рятувало від смерті.
Харчі закінчувалися, хліб пекли майже з нічого. Потім почали відновлювати місцевий хлібокомбінат, збирати по людях дріжджі, сіль. Журналісти намагалися про все інформувати населення. Таких переглядів на сайті й у Фейсбуці в нас ще ніколи не було! Чи було страшно? Так. Але не написати щодня хоча б одну новину було просто неможливо.
Затягнути паски
Коли окупантів вигнали з Чернігівщини й частково відновили логістику, в травні 2022-го ми нарешті відновили друк «Маяка». Протягом двох місяців виходили у світ об’єднаними випусками: «Маяк», менське «Наше слово» і «Новини Городнянщини». Затим повернулися до звичного формату з інформацією тільки про свій район.
Як заробляли на видання газети кошти? Мали угоду на висвітлення з Корюківською міською радою — на публікацію офіційних документів, привітань, ще деяких матеріалів. Іноді нам оплачували публікації інтерв’ю з керівниками району. Також час від часу готували платні публікації про роботу підприємств і підприємців, але то дуже нечасто і великих доходів від цього не мали.
На жаль, тираж у «Маяка» за час війни зменшився з 4500 і більше примірників до 2000. І тут дається взнаки те, що поштові автомобілі до малих сіл приїжджають, як правило, раз на місяць — коли везуть пенсії. Багато людей виїхало з прикордонних територій, чимало жителів втратили роботу.
Редакційні витрати довелося зменшити до мінімуму. Працівники трудилися на пів ставки, без відпусток і часто без вихідних. І все ж настав момент, коли ми серйозно замислилися припинити вихід газети. Як кажуть, повністю виснажилися.
І ось тут справді рятівним кругом для нас став проєкт стипендій. Завдячуючи йому, у 2023 році з серпня по грудень наша редакція отримувала кошти від донора. Це дало можливість сплачувати за комунальні послуги, зокрема дороге тепло, друк газети.
Завершили 2023 рік без боргів і з надією, що ми не самі, що нам допоможуть вистояти. Бо газета "Маяк" — єдине друковане видання на Корюківщині. Якщо вона припинить вихід, немає майбутнього і в сайту Сусіди.City. Тому звертаємося до земляків: підтримуйте й надалі своє видання передплатою.
Перше півріччя 2024 року могло стати останнім для виходу газету. Я цього не приховувала, адже допомоги чекати було нізвідки. Усім зараз важко. І тут новина, яка нас просто окрилила — ми знову в проєкті стипендій, до кінця 2024 року. За отримані кошти, нам вдалося погасити зимові борги за «комуналку», заплатити типографії за друк газети й виплатити працівникам зарплату.
Світ не без добрих людей
Ми дуже вдячні за підтримку проєкту стипендій від Європейського центру свободи преси та медіа (ECPMF)", який є частиною програми «Голоси України». Сподіваємося, що спільними зусиллями витримаємо всі негаразди, які щодня, наче град серед сонячного дня, падають на голови газетярів.
Це й нове підвищення тарифів Укрпошти, і зменшення тиражів, і безгрошів’я людей, які мало коли несуть у газету рекламу, привітання тощо. Та працівники редакції газети «Маяк» усвідомлюють свою місію — нести правдиву й об’єктивну інформацію людям попри всі труднощі. І будуть боротися до останнього!
