Коли батьки вперше чують, що їхня вихована, найкраща у світі дитина використовує нецензурну лексику, вони зазвичай опиняються в шоковому стані. Бо впевнені: нехай усі це роблять — тільки не моє дитя! Та чи треба так емоційно реагувати на це явище.
Вулиця
Пройдіться увечері вулицями свого населеного пункту, відвідайте місця, де збираються підлітки, молодь. І там ви зможете багато чого почути, зокрема й нецензурщину, яка лунає ніби звичайні слова.
У Корюківці наші діти частіше «осідають» на «дитячому пляжі», особливо в бесідці на острові, у сквері біля міської ради, в Парку Дружби, на сходах Укртелекому, в автобусних зупинках, біля супермаркету «АТБ», на центральній площі. Підлітки полюбляють гуляти більшими групами, молодь — парочками.
Нецензурна лексика частіше демонстративно звучить у підлітковому середовищі. У такому віці діти матюкаються цілком усвідомлено, голосно, щоби привернути увагу інших. Використовують «міцні слівця» як хлопці, так і дівчата. Останні інколи навіть більш зухвало, мовляв, і ми не відстаємо!
Психологи та вчителі кажуть, що бити на сполох треба не завжди. Мат із вуст молодого покоління може бути явищем тимчасовим. Однак фахівці переконані, що й повністю ігнорувати ситуацію, коли діти віком від 11 до 15 років завзято матюкаються, не можна. Тут важливий правильний підхід до справи.
Коли діти дорослішають, закохуються, то змінюється і їхня поведінка. Бо основним мотиваційним фактором тоді стає бажання комусь сподобатися. І груба лайка тут точно не допоможе. Проте, на жаль, з часом, коли мета досягнута, погана звичка знову може про себе нагадати.
Саме тому часто, прямо на вулиці чи в інших громадських місцях, ми чуємо розмови дорослих чоловіків, а інколи й жінок, від яких хочеться негайно заткнути вуха. Можна лише уявити, як любителі «міцного» слівця поводяться вдома, за зачиненими дверима, у колі близьких і дітей.
Думки з приводу
У розмові з одним зі старшокласників міського ліцею почула, що він лається лише у своєму тісному колі. На його переконання, це спосіб швидко, одним словом, пояснити друзям, що він хоче висловити. «Якщо сказати, що в нас великі проблеми, — каже хлопець, — то це слабо. Інша справа: у нас повний п…ц».
Корюківські гімназистки, з якими поспілкувалася пізнього вечора на «дитячому пляжі», відверто відповіли, що їх особливо не дратує використання матів друзями чи приятелями. І самі не проти при неформальному спілкуванні вжити нецензурне слово, мовляв, це прикольно, ніби гра така. Але зізналися, що коли від хлопців чути мат за матом — це їм не подобається, противно.
Корюківчанка, мама двох синів-підлітків» поділилася спогадами: «Я підозрювала, що мої хлопчики можуть вживати нецензурну лексику. Бо всі навколо так спілкуються. А почула — випадково, коли після телефонної розмови з сином, той не вимкнув мобільний. На іншому боці слухавки діти говорили на своїй хвилі, не підозрюючи, що я все чую.
Сказати, що була шокована, не можу. Мої сини — загалом виховані діти, вдома від них ми з чоловіком ніколи не чули поганих слів. А в підлітковому середовищі зовсім інші правила. Я й себе пам’ятаю в такому віці, і ми могли багато чого собі дозволити.
Звісно, після цього випадку ми поговорили з синами, пояснили, що так не гоже поводитися. До речі, поцікавилися, чи розуміють вони зміст матюків. Виявилося, що така мова в них „на автоматі“, вони не замислюються над словами, що злітають з вуст. Кажуть, усі так спілкуються.
Думаю, ми з чоловіком змогли їм усе пояснити. Чи дослухаються, не знаю. Та вдома у нас ніколи не звучать нецензурні слова, тому дуже сподіваються, що приклад батьків зіграє головну роль у формуванні їхньої подальшої поведінки в суспільстві".
Психологи переконані, що лайка в розмові — це один зі способів проявити себе у суспільстві, особливо, у молодіжному середовищі, серед однодумців. Мовляв, так мене помітять, приймуть у своє коло, бо я крутий чи крута. Що для мене якійсь заборони чи осуд!
У дорослих ситуація інша — вони вже не задумуються над своїми словами й часто лаються як у колі чоловіків і в родині, так і там, де є жінки, зокрема на роботі. Та, на щастя, не всі зухвало поводяться, бо це їм може коштувати кар’єри й приязного ставлення оточення.
На відміну від дітей, дорослі не тримаються компанії. Якщо щось не подобається — уникають спілкування з неприємною людиною. І це в кращому разі. В гіршому — можуть відверто сказати, що думають про особу, котра непристойно поводиться. Проте „матючників“ серед дорослих багато.
Якщо друзі, сусіди, батьки, використовують мат, то чи варто чекати, що дитина його уникатиме? В неї формується відчуття вседозволеності. Іноді батьки дуже жорстко реагують, коли чують від дітей мат: сварять, карають, суворо забороняють використовувати ці слова. Однак психологи переконані, що заборони тут навряд чи допоможуть.
Швидше за все, буде навпаки. Якщо вдома не дозволяють, то на перерві в школі — хто завадить? У таких ситуаціях педагоги радять батькам пояснювати дитині, що свої емоції можна передати по-різному. І якщо в компанії друзів ще можна щось таке сказати, то є місця, де це абсолютно неприпустимо. І школа — саме таке.
Зрештою, більшість підлітків переростають цей період. У 18-20 років вони вже добре розуміють: якщо залишатись на цьому рівні, тобто постійно використовувати під час спілкування нецензурні слова, їхній розвиток призупиниться. Бо в суспільстві діють зовсім інші норми та правила спілкування.
Більшість дорослих у зрілому віці поклали край використанню нецензурщини. Бо, по-перше, це не прийнято в суспільстві, а кожен хоче виглядати навіть краще, ніж він є насправді. По-друге, розуміють, який приклад показують власним дітям, а в житті все повертається як бумеранг.
Це не означає, що лайка взагалі відсутня в їхньому лексиконі, проте вони контролюють її використання. Інколи дійсно так легше висловити емоцію. Та головне, щоб така поведінка не стала поганою звичкою. Щоби вона не впливала негативно на навколишніх і від цього не страждали інші, особливо члени сім’ї чи підлеглі в трудовому колективі, які не завжди можуть дати відсіч.
Саме в родині формуються якості молодого покоління. Діти — продовження нас, дорослих. І якими вони виростуть і підуть у доросле життя, залежить більшою мірою не від вулиці, а від відносин між найближчими людьми: мамою й татом.
