Обравши професію будівничого, трудився над красою рукотворною, а природну залишив для душі. Під його керівництвом майже сорок багатоповерхівок було зведено у Ніжині, Чернігові та Прилуках. Не без участі очолюваної ним ремонтно-будівельної дільниці свого часу велося промислове будівництво. Та за склом і бетоном не сховати ніжної й трепетної душі й щирого, відкритого до навколишньої краси серця сільського хлопчини.
Ще під час навчання у педагогічно-будівельному технікумі таку ж небайдужу до навколишньої природи до пари взяв собі й дружину. Тож на її батьківському обійсті в Ніжині й відводили душу квітами. Спочатку це були усілякі троянди, пізніше удвох «підсіли» на хризантеми, а коли з’явилася можливість виписувати квіти за каталогом, одними з перших у їхньому мікрорайоні взялися вирощувати розкішні сортові іриси.
Була ще одна причина, через яку Петро Федорович багато часу намагався проводити поруч з дружиною у квітах, підтримуючи її й своє захоплення. На жаль, багато років поспіль дружина страждала від невиліковної хвороби, а за улюбленим заняттям і біль трохи відступав, й проростала в серці надія на одужання.
Більше десяти років тому подружжя переїхало в нову квартиру, й тут вже не було можливості, як раніше, займатися квітникарством, тож Петро запропонував дружині взятися за вирощування кімнатних квітів. Чому саме фікуси? Бо, як наголошує пан Петро, ця рослина символізує спокій, мудрість та розважливість. Та головне, на що в той момент пан Петро звертав увагу: дружина буде менше зациклюватися на своїй хворобі, і зможе продовжувати займатися улюбленою справою, і він їй в цьому допомагатиме.
На жаль, хвороба продовжувала прогресувати, тож незабаром Петро Федорович практично повністю взяв на себе обов’язки по догляду за дружиною і її та, власне, й своїми улюбленими квітами. А після її смерті дав собі слово, що продовжуватиме займатися квітами вже не тільки для власного задоволення, а в пам’ять про дорогу дружину.
То тільки здається, що квіти ростуть самі по собі, достатньо їх поливати та час від часу пересаджувати в новий горщик. Насправді ж догляд за фікусами Петро Федорович перетворив на справжній ритуал, причому займається цим практично на професійному рівні, забезпечуючи рослинам сталу вологість та відповідний температурний режим. Якось навіть пробував вирощувати екзотичні сорти фікусів в закритому просторі, помістивши пагінці в акваріум.
Одні рослини в нього «працюють» на відновлення молодих пагінчиків, з інших відбирає молодий посадковий матеріал, решту Є фікуси тільки на вигонку, від яких відбирає посадковий матеріал, з рештою гнучких стеблин (переважно сорту Бенджамін) працює, заплітаючи у косу чи спіраль, якось навіть спробував «заживити» й виростити стебло-решітку. Є такі, з яких формує міні-деревце бансай, ця рослина ідеально підходить для правильної підрізки коренів та крони рослин.
Великі кашпо й зовсім маленькі пластикові стаканчики, в яких дорощуються тоненькі пагінці, ємності з із спеціальним розчином для поливу та підгодовування, пакети з добривами та іншою поживою для рослин – все тут на своєму місці, в чистоті й порядку, й аж ніяк не псує загального інтер’єру. Навпаки, рослини дуже органічно вписались у величезну бібліотеку господаря і в його надзвичайну кількість сувернірів з різних країн світу, де побували, подорожуючи, пан Петро з дружиною.
«У Японії вирощування фікуса бансай заняття більше філософське, ніж квітникарське, — розмірковує Петро Федорович. – Доглядати за фікусом бансай і формувати крону — дуже цікаво й захопливо, і виглядає ефектно й незвично. І працювати зі стовбуром, переплітаючи їх між собою та створюючи об’ємну картинку — теж дуже цікаво…»
За словами пана Петра, свого часу у квартирі вирощували понад п’ятдесят різновидів і сортів фікусів – від найпоширеніших різновидів сорту Бенджамін: ряболистого Ірен, дрібнолистого Віанді, Робуста до Біннендійки, Пуміли й Санні — від звичайного зеленого до екзотичного білого й темно та червонозеленого, різновиди перістолисті, є кучеряві, карликові, ландшафтні, ампельні. Та найулюбленіша в нього Альбомаргіната або, як він ніжно називає рослини цього різновиду, – «альбочка». Любить їх за оригінальне забарвлення – глянцеві загострені листочки з химерними зеленими візерунками, серед яких точно немає двох однакових. А ще Петро Федорович часто розмовляє зі своїми підопічними.
«Люди ж люблять доброту й ласку, ось і рослинам вони теж потрібні, — зауважує. — Кажіть їм щодня щось приємне, світле, хороше й побачите, як вони розквітають буквально на очах. А спробуйте весь тиждень сварити рослину й, дивись, вона вже починає занепадати, жовкнути й скидати листя. Думаю, що вони, як і люди, теж відчувають фальш та нещирість…»
Цього року Петро Шульга вже зустрів свою сімдесят четверту весну. І хоча догляд за квітами вимагає у чоловіка дуже багато часу та здоров’я, він сповнений оптимізму, сил та бажання продовжувати займатися улюбленою справою. Більше того, із задоволенням ділиться рослинами та набутими знаннями по їх догляду з такими ж ентузіастами-новачками, яким й сам був колись, навіть веде на ютюб-каналі спеціальний блог «любителів-фікусників». І все ще мріє виростити свій найкращий, найоригінальніший і найдорожчий йому фікус…
Катерина МИХАЙЛЕНКО.
На знімку Валерія Кичка: Петро Шульга у своїй улюбленій оранжереї.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
