І знову сумна звістка сколихнула Вертіївську громаду. 26 липня на Покровському напрямку Донеччини героїчно загинув командир взводу Сергій Півторацький.
Сергій народився 18 листопада 1978 року у Вертіївці. Закінчив середню школу, вступив до Національного авіаційного університету. По закінченню його працював на різних посадах. Другого серпня 2003 року одружився. У любові та злагоді народилися син та донька. З початком повномасштабного вторгнення Сергій приймає вольове рішення: родину відвозить за кордон, а сам допомагає відновлювати Гостомель, Бучу, а в березні 2023 року йде до лав ЗСУ..
«Сергій був справжнім офіцером, яких зараз на жаль мало.
Відразу при початку виконання завдань батальйоном на початку травня 2024 року, Сергій бувши командиром взводу очолив вихід особового складу на позиції під Очеретиним. На той час це був один із самих небезпечних напрямків на фронті. Вже на позиціях користуючись своїми знаннями та лідерськими якостями почав вміло керувати боями, коригувати вогонь артилерії. Йому довіряли хлопці на позиціях і в ньому було впевнене командування. Отримавши поранення в ногу, але нікому про це не казав, а намагався накульгуючи постійно бути з хлопцями, оскільки рота постійно брала участь у боях, і потрібно було досвідченого командира.
Це був командир, якого поважали, якому довіряли.
Під час виконання завдання він з головним сержантом роти повертався в розташування і потрапили під обстріл. Уламок міни потрапив у їхню автівку і смертельно ранив Сергія, головний сержант роти отримав тяжку контузію. Досі не можемо повірити, що його з нами не має…», — згадує Сергія побратим з позивним Сава.
«…Сергій був розумною людиною, завжди зважував свої вчинки, завжди приходив на допомогу, не залишав в біді. Розпочату справу завжди доводив до кінця. Терплячий та стриманий, відповідальний.
Мав завжди почуття гумору і підтримував в різних ситуаціях. Ніколи не нав‘язував свої думки, завжди міг вислухати.
Син, чоловік та батько, який цінував та любив сім‘ю», — говорить про Сергія товариш Ваня.
«Пишаюсь що був знайомий з ним і працював з ним. Він дуже порядний і відповідальний чоловік.
Точно знаю що він дуже любить своїх дітей.
Пригадаю, коли у його родині народилася друга дитина він сказав: «тепер ми всі разом». Якось він приїхав із сином в офіс і захопливо розповідав про малого, про те як він любить робототехніку і я про себе подумав, що батько тільки таким і має бути. Я теж досі не можу повірити…», — згадує свого підлеглого, де працював Сергій до повномасштабного вторгнення керівник Гарік.
За сумлінну службу Сергій мав нагороди та відзнаки. Поховають Героя У Вишневому, де він з родиною проживав на Алеї Слави.
Схиляємо голови перед героїзмом наших захисників…
