19 серпня — День пасічника
“Щоб відчути смак меду, треба пізнати смак праці” – зазначає 22-річний пасічник з Ніжина Назар Степаненко. Вже й не уявляє себе без цієї справи. Каже, це має пройти через серце. До цієї справи потрібно, щоб лежала душа. Це – великий труд, а бджоли люблять терплячих і роботящих, бо біля пасіки весь час є робота. Бджолярське захоплення Назара розділяє вся його родина.
Назар з тих людей, які з дитинства знали, ким вони хочуть бути в майбутньому.
«Я ще з дитинства вирішив буду фермером. І тому коли всі однолітки вагалися, шукали порад, перекладали відповідальність на батьків чи інших близьких з вибору професії, то я чітко знав, які кроки маю робити, — зазначає юнак. Назар із золотою медаллю закінчив Ніжинський міський ліцей, по напрямку біологія хімія, вступив до НУБіП в Києві на спеціальність «Агрономія» та отримав червоний диплом бакалавра. Наразі навчається в магістратурі на напрямку «Агрохімсервіс у прецизійному агровиробництві», де продовжує свою наукову діяльність.
«Пасікою займався мій прадід,- розповідає Назар, — але передати знання не встиг, бо я ще був малий. В дитинстві завжди любив слухати гудіння бджіл та спостерігати за їх роботою на дідівській пасіці. В підлітковому віці випадково віднайшов старі книжки з бджільництва, які й стали поштовхом до відновлення родинної справи. Перечитав їх по декілька разів. Дещо нотував, аналізував та порівнював літературу. Але, як ми знаємо, найкращий досвід -це власні помилки. Тому у віці 17 років придбав перші 5 сімей та поселив у прадідівські вулики. В перший рік були одні невдачі та розчарування, меду в 1 рік пасічникування накачав мало. Але отримав неоціненний досвід, який дозволив виправити помилки та вже на наступний рік досягти успіху».
Назарова пасіка налічує близько 100 сімей.
Далі молодий пасічник розповідає: «Пасіка є кочовою, ми не стоїмо на місці, постійно перевозимо бджіл до медоносів. Працюємо всією сім’єю. В сезон інколи по декілька днів без сну, як говорять, літній день рік годує, тому потрібно швидко та організовано працювати. Багато хто вважає, що на пасіці немає роботи, крім того, що качати мед. Рекомендую завести пару сімей та попрацювати результативно біля них хоч одинсезон. Хоч робота тут не закінчується навіть восени та взимку. Але якою б важкою не була праця біля бджіл, якщо це твоє покликання, то ти отримуєш тільки задоволення». За словами Назара, найбільш болюче питання для всіх пасічників, це проблема рентабельності пасік, адже наш мед експортується за кордон: «До війни ціна доходила до 2.5доларів за кг, на цей час ситуація плачевна — ціна на мед 1,1доларів за кг. Насамперед — це через навмисний демпінг з боку українських експортерів. Тому в реаліях сьогодення важко говорити про розвиток бджільництва в Україні та про пасіку як бізнес. Але ми надіємось на краще та продовжуємо працювати.»
Як не крути, а людина має жити у єдності з природою, адже наші правитоки саме там… І молодий бджоляр Назар Степаненко підтверджує це власним прикладом.
Біля гамірливих вуликів, невтомних бджілок, посеред витончених квіткових ароматів, мальовничих краєвидів навіть дихається легше, відчувається особлива енергетика чогось високого, частково незвіданого, піднесеного.
А при думці, що поблизу кипить робота комах над процесом приготування меду, хочеться стати свідком справжнього дива, своєрідного таїнства… Адже крихітна бджілка несвідомо вчить нас, людей, дуже багатьом корисним речам… Шкода, що зрозуміти це під силу не кожному. Утім, Назар знає, що хоч робота на пасіці й копітка, та результат вартий старань, а поруч із комахами трудівницями й світ сприймається по-іншому…
