Днями до київського Технічного музею «Колеса Історії» привезли унікальний експонат – транспортер переднього краю (ТПК) моделі ЛуАЗ-967М. І ось що цікаво: хоча такі машини випускалися до 1991 року, доставлений зразок був виготовлений у перший рік їх виробництва – 1975-му.
Свідчення тому – фірмова табличка, що зберіглася на машині, з цією датою і з порядковим номером «150». Цей автомобіль, щоправда, потребує серйозної реставрації, але після неї, здається, він стане однією з «родзинок» музею, пише «Автоцентр».
ЛуАЗ-967М – це низькопрофільний компактний автомобіль підвищеної прохідності і при цьому ще плаваючий. Він призначений для використання в безпосередній близькості до лінії фронту і може вивозити поранених, доставляти боєприпаси та інші військові вантажі.
Розробкою такої машини з 1962 року займався конструкторсько-експериментальний відділ Запорізького автозаводу. До 1967 року проходили випробування дослідних зразків. А щодо серійного виробництва, то його передали на Луцький автомобільний завод. Однак налагодити випуск там довго не вдавалося через те, що до машини вносили різні зміни. У результаті в березні 1972 року було рекомендовано до виробництва вдосконалена модель – ЛуАЗ-967М. А сходити з конвеєра вона почала лише 1975 року.
Потрібно наголосити, що у всьому світовому автомобілебудуванні аналогів машини ЛуАЗ-967М на той час не було. Компонування автомобіля незвичайне. Сидіння водія розміщено не ліворуч або праворуч, а строго по центру корпусу. Воно максимально присунуто до розташованого спереду силового агрегату і тому важелі управління трансмісією розміщуються між ніг водія.
Позаду сидіння водія, праворуч і ліворуч від нього, встановлені ще два. Їх можна легко скласти в нижню частину корпусу і тоді утворюються два майданчики для нош.
За передню частину кузова винесено глушник і невелику лебідку з тросом завдовжки 100 м. Для самовитягування машини вона заслабка (тягове зусилля 200 кг) і призначення її інше – підтягувати поранених із зони обстрілу, на спеціальній волокуші. На початку 80-х і лебідку, і глушник прикрили кожухом.
І ще кілька цікавих рис машини. З боків корпусу були навішені спеціальні трапи, призначені для подолання окопів. А керувати машиною для скритності пересування можна було і лежачи на животі, склавши вітрове скло. Для цього рульова колонка та щиток приладів могли опускатися.
На автомобілі стояв V-подібний двигун повітряного охолодження МеМЗ-967А – рідний брат двигуна від «Запорожця» ЗАЗ-968. За робочого об’єму 1,2 л він розвивав 37 к. с. З ним машина спорядженою масою 930 кг розвивала швидкість до 75 км/год. А на плаву автомобіль пересувався просто – за рахунок обертання коліс і швидкість становила 3 – 4 км/год. У КП була додаткова – знижувальна передача, а в колесах – редуктори, що дозволяло збільшити дорожній просвіт – до 285 мм. Машини була повнопривідна, з заднім мостом, що відключається. Підвіска всіх коліс була незалежною, торсіонною.
Усього до 1991 року включно було вироблено близько 20 тис. автомобілів ТПК, переважно це була модель ЛуАЗ-967М.
