Олексій Василюк голова ГО "Українська природоохоронна група", "УП.Життя"
Фото Валерія Кємєнова
Теракт на Каховській ГЕС став причиною небачених раніше втрат живих організмів в зоні затоплення та у морській акваторії, що зазнала забруднення і опріснення. Усі ці втрати відбулись саме у розпал сезону розмноження, коли у більшості тварин вже була молодь, тож для багатьох з них загинуло ціле покоління. Але відносно території, де в минулому було саме Каховське водосховище, сезон розмноження став рятівною обставиною, яка дозволила не стати цій території пустелею, і навіть навпаки – майже дивовижним чином перетворитись на молодий ліс.
Несподіване відновлення природного лісу на місці колишнього водосховища стала новою точкою відліку в екологічній історії України. Тепер дерева, що стрімко вкривають територію у 2000 квадратних кілометрів, претендують стати найбільшим європейським проєктом відновлення природи. А зважаючи на катастрофічні наслідки російської агресії для довкілля – цей молодий ліс вже зараз став найбільшим лісом, що тепер є на півдні України.
Навіть за найскромнішими оцінками, успіхи дикої природи у відновленні цього лісу у 18 разів перевищують досягнення всіх лісгоспів Степової зони України щодо створення нових лісів! Ця стаття лише розкриває лише одну сторону "каховського" питання: важливість відновлення лісу на місці водосховища. Інші аспекти "майбутнього без водосховища" будуть розкриті в інших колонках.
Торік, щойно вода покинула чашу вже колишнього Каховського водосховища і на карті знову виникли давні озера-стариці, рукави Дніпра, острови і козацькі переправи, багато хто казав що "Каховка перетвориться на пустелю".
Зараз, рік потому, вже всім відомо, що вона перетворилась не на пустелю, а на величезний заболочений ліс. Звісно – дуже юний ліс. Окупанти, що планували дату теракту, керувались чим завгодно, окрім біологічних знань, тож підірвали дамбу, коли їм це здавалось вдалим моментом. Проте цей момент очевидно чисто випадково збігся з часом, коли на початку червня тополі і верби – основні дерева, що зростають біля українських річок – розсівають з пухом своє насіння.
Ще в перші дні після теракту біологам було зрозуміло, що специфічні умови долини річки придатні для відновлення тут лише специфічних місцевих екосистем. Умовно кажучи – долина Дніпра до затоплення водосховищами була досить подібною, як на півночі України, так і на півдні, адже навіть перетнувши три кліматичні зони, її природна зовнішність формувалась все ж під впливом річки, а не клімату.
Біологи називають такі екосистеми інтразональними, тобто незалежними від кліматичних зон. Тож проростання місцевих видів дерев було очікуване, на відміну від темпів цього проростання, які стали несподіванкою навіть для тих, хто був налаштований найбільш оптимістично.
На щастя, команда біологів з Української природоохоронної групи, Херсонського державного університету та Інституту ботаніки НАНУ з перших тижнів після руйнування дамби розпочала довготривале дослідження, щоб достовірно розуміти, як саме змінюється природа після 70-річного затоплення.
Детальніше про те, як змінювалась зовнішність звільненого від води Великого Лугу протягом року досліджень, варто послухати лекцію мого колеги, професора Херсонського державного університету Олександра Ходосовцева.
Загалом долини великих річок готові до масштабних затоплень і осушень. Якби водосховище не збудували взагалі, досі щороку на Дніпрі було б природне водопілля, яке затоплювало б великі площі навесні і звільняло б їх від води на початку літа, намиваючи нові коси, острови і змінюючи русло річки.
Рослинність, характерна для заплав великих річок, умовно кажучи, готова до того, щоб встигти за короткий літній період знову вкрити звільнені від води території і в тому числі нові ділянки, що зовсім позбавлені рослинності.
В минулому, коли така можливість була, дослідження сезонної динаміки екосистем Дніпра лише почали. Для цього був створений "Державний заповідник Дніпрової пійми "Конча-Заспа" біля Києва, що займався саме такими дослідженнями. Та на початку 1930-х працівників заповідника репресували, а його закрили.
Подібні дослідження більше ніхто не робив, а весь Дніпро протягом кількох десятиліть перетворився на каскад водосховищ. Тож до 2023 року ми нічого не знали про те, що природа готова відновитись після відходження води аж настільки.
Повернімось до дня теракту. На момент руйнування дамби Каховської ГЕС у 2023 році тривав період, в який природним чином мала би відходити вода після великого водопілля. У цей час тополі і верби почали розсівати своє насіння, наповнюючи повітря пухом. І ось, вперше за 70 років, насінинам знайшлось де прорости! Пух осідав на поверхню волосховища, хвилі висівали насіння на вологий субстрат, востаннє накочуючись на берег. І ось водосховище зникло, а рослинність почала поновлювались. Тепер, коли цей процес триває вже рік – можна стверджувати, що у природи вистачило запасу міцності, щоб сприйняти існування водосховища просто як дуже тривале водопілля.
Неймовірно велика кількість молодих дерев, які зараз можна побачити будь-де, де можна отримати доступ до берегів колишнього водосховища – вражає.
Всі європейські ініціативи з відновлення природних долин річок мають чималу статистику щороку, і загалом біля 8000 знесених дамб за останні 10 років.
Звісно, жодна з ліквідованих у Європі дамб не була і близько такого розміру як Каховська ГЕС. Наприклад за 2023 європейські держави ліквідували 487 дамб і звільнили 4300 кілометрів річок, а у 2022 році – 325 дамб та 832 кілометрів. В тому числі в 2022 році було ліквідовано щонайменше 10 дамб ГЕС (в Англії, Фінляндії, Франції, Норвегії, Іспанії та Швеції). Для порівняння, звільнена на цей час ділянка Дніпра складає близько 260 км.
Карта дамб, знесених у Європі за рішеннями державних органів і громад Звісно, я в жодному разі не хочу сказати, що Каховський теракт був хорошою подією. Це дійсно приклад екоциду, про який зараз так багато говорять.
Масштаби загибелі живих істот в зоні затоплення нижче дамби ГЕС, а також в зоні опріснення і забруднення у Чорному морі (звісно, треба згадати і все живе, що мешкало в товщі води та на дні самого колишнього водосховища) – не порівняються з жодною подією, яка в минулому ставалась в Україні.
Проте війна проводить багато в чому риску між минулим і майбутнім, тож сьогодні ми маємо дивитись на майбутнє з позиції сьогодення, а не будь-якого тимчасового стану у минулому.
Цікавим є те, що на території колишнього водосховища відновлюється саме ліс, а не, наприклад, луки, які тут переважали на момент затоплення водосховищем у 1950-х. Сучасне бачення території колишнього Каховського водосховища все частіше оперує поняттям "Великий Луг", яке в сучасному розумінні використовується багатьма спеціалістами і медіа як топонім (в різних випадках мається на увазі або вся територія колишнього водосховища або та його частина, яка на цей час заростає лісом).
В минулому ця територія дійсно мала досить вживану назву "Великий Луг", і в історії та фольклорі фігурує у контексті середовища, що оточувало столицю Української козацької держави – Запорізьку Січ, розміщену на о. Хортиця. За час, коли Україна входила до складу Російської Імперії та згодом – СРСР, і загальновживаною була російська мова, з ужитку вийшло поняття "луг" (чол., в множині – "луга") як таке.
В російській мові також є слово "луг", відповідником якого в українській мові є слово "лука" (жін., у множині – "луки"), або "оболонь". Це поняття означає територію вздовж річки, зайняту трав’яними екосистемами, які періодично зволожуються завдяки періодичним розливам річки. Проте в минулому в українській мові в минулому вживалось окреме слово "луг", відмінне від поняття "лука", що означало ліс, що періодично зволожується завдяки розливам річки.
Тож топонім "Великий Луг" означає старовіковий заплавний ліс, що оточував козацьку столицю. До речі таке формулювання окремо для поняття "Великий Луг" також присутнє у тлумачних словниках. Тут варто згадати і народні пісні ("Ой не шуми луже…", "Ой, у лісі, у лужечку терен процвітає…" та ін.), вірш-послання Тараса Шевченка року до Григорія Квітки-Основ'яненка 1839 року та інше. Схоже в минулому це було досить широко вживане слово.
Звісно, не вся територія була зайнята лісом, і чималі площі складали плавні, подібні до тих, які ми і зараз можемо побачити на Херсонщині у національному природному парку "Нижньодніпровський". Вони зосереджувались в нижній частині майбутнього водосховища і на ділянці між островом Хортиця та містом Василівка. На решті території переважали різні типи лісів – від заболочених вільшняків і верболозів і до старих дібров на островах, які не затоплювались навіть під час найбільших повеней.
На карті 1853 року ще видно декілька будівель тодішніх лісництв. В подальшому, вже під час радянського періоду історії, територія Великого Лугу масово використовувалася багатьма колгоспами, в результаті чого господарська роль цієї території остаточно була змінена з місця лісозаготівлі і полювання на місце випасу та сінокосіння.
Площа лісів значно скоротилась внаслідок вирубки, і на їхньому місці були сформовані лучні екосистеми, підтримувані інтенсивним випасом і сінокосінням. Найбільш родючі луки, щоб колгоспи не конфліктували за територію, навіть були розгороджені лісосмугами на квартали.
Карта 1943 року. Сіножаті Великого Лугу поділені на квартали Тому на момент створення водосховища на початку 1950-х територія дійсно мала лише 20% площі, зайнятої лісовою рослинністю. Тож сприйняття сучасними українцями Великого Лугу як переважно луків, а не лісу – закарбувалось станом на момент затоплення цієї території.
Проте зараз відновлення природних екосистем не супроводжується пасовищним або іншим господарським навантаженням, тож відновлюється екосистема, потенційно більш схожа не природний стан долини Дніпра, а не на той, що існував тут на момент затоплення водосховищем. Отже відновлюється, можливо, навіть більш дика природа, ніж в минулому була затоплена водосховищем.
Краєвид Великого Лугу, Дніпропетровська область. Фото Юрій Тинний
Екосистема, яка відновлюється, є найбільш кліматично стійким варіантом лісів в Україні. Такі ліси в долині Дніпра не горять, не бояться посух, швидко ростуть і накопичують у товстих стовбурах тополь і верб велику кількість вуглецю, вилученого деревами з атмосфери. Будь-які міжнародні і національні цілі України з протидії змінам клімату неможливо втілити більш ефективно, ніж це стається зараз на території Великого Лугу. Звісно, зараз Великий Луг – зона бойових дій, і ніхто ще не говорить на міжнародному рівні про екологічне значення цього молодого лісу. Проте, без сумніву – наш Великий Луг вже зараз є кліматичним проєктом №1 у Європі.
Майже всі ліси півдня України, що були створені радянськими лісгоспами на нижньодніпровських пісках, були штучними сосновими борами Степової зони – найбільш пожежонебезпечною категорією лісів України (повна протилежність лісам Великого Лугу). Проте роками лісгоспи вперто пропагували створення нових лісів в Степовій зоні України, знищуючи для цього останні залишки степів і створюючи штучні насадження, які все одно врешті загинуть.
Щорічне виділення коштів, ані вперті спроби посадити ліс там, де він не росте, звісно, були дуже зручними для підтримання зарплат в лісгоспах Степової зони, та ніяк не робили "більше лісу". Лише "менше бюджету". Про це я вже писав на УП в минулому.
Цю ідею лісівники ще з 1970-х років підкидають кожній наступній владі, щоб підтримувати кількість працівників для лісгоспів. Та війна провела, як було сказано вище, риску між минулим і сучасним.
Переважна більшість колишніх лісгоспів степової зони згоріли і перетворились на найбільше мінне поле Європи. Дозволю собі нагадати вже всесвітньо відомі кадри з Серебрянського лісництва.
Тож більшість створених за століття штучних лісів регіону знищені за останні 2,5 роки. Ні клімат, ні замінування не дозволять їх відновлювати ще дуже довго. Тож тепер Великий Луг – найбільший ліс всієї Степової зони України. Це просто треба визнати. Розмір та очевидно відмінний стан "здоров’я" молодих дерев можна побачити на відео-екскурсії знавця природи Великого Лугу Вадима Манюка.
Отож, вже зараз мінімум 80 тисяс гектарів колишнього дна водосховища заростає молодим лісом. Надалі площа молодого лісу без сумніву ставитиме ще більше (з наступного року почнуть квітнути і сіяти насіння вже й ці молоді дерева!).
Порахуємо "на коліні" принаймні те, що маємо зараз. На 1 квадратному метрі молодого лісу на дні Каховського водосховища сьогодні зростає до 60 молодих дерев. Давайте візьмемо для простоти 50.
50 на метр – значить 500 тисяч на гектарі. Тобто на всій площі що заросла лісом вже зараз – 40 мільярдів молодих верб або тополь. Якщо решта площі колишнього водосховища, крім озер, основного русла Дніпра і сильно заболочених ділянок також заросте деревами – їхня кількість наблизиться до 80 мільярдів.
Звісно, в такій кількості молоді дерева не зможуть існувати довго, і з кожним роком їхня чисельність меншатиме. Слабші поступатимуться сильнішим, і врешті щільність дерев повинна залишитись такою, яка повинна бути у звичному заплавному лісі.
Припустимо що залишитись мають врешті дерева на відстані 2 метри одне від одного, тобто виживе умовно одне дерево з 200, які зараз проросли (хоча вербові хащі можуть бути і значно більш загущеними). Якщо дійсно так станеться і кожне 200-те дерево на дні Каховського водосховища виживе, це означатиме, що в Україні молодий кліматично стійкий Великий Луг складатиметься з 400 мільйонів дерев!
За даними УП, у 2021 році, до початку війни, в степових регіонах країни лісівники висадили 21,3 млн. дерев. Більшість цих насаджень вже знищені війною, або просто всохли через непогоду. Проте відродження Великого Лугу в 18 разів перевищує річний показник лісівників у висадці дерев у всій Степовій зоні, фактично на половині площі держави! І в це досягнення не вкладено жодної копійки бюджетних коштів. За тополиний пух, вітер і воду весняного водопілля 2024 року нікому платити не треба.
Як відродити економіку півдня України без Каховського водосховища і чому вона буде більш життєздатною ніж та, яку знищили окупанти – тема наступних статей. Та зараз хочеться підсумувати тим, що Україна вже зараз стала європейським лідером з відновлення природи та створення нових лісів.
Ми вже є в чомусь більш успішними ніж країни-сусіди, які нічого подібного не можуть пред'явити, хоч і мають амбітні цілі з відновлення природи. Залишається назвати речі своїми іменами, тобто на рівні держави визнати Великий Луг лісом.
